Важливою складовою частиною будь-якої друкованої наукової праці (опублікованої чи неопублікованої) є бібліографічний апарат - своєрідний ключ до використаних автором документів. Він певною мірою свідчить про дотримання наукової етики, віддзеркалює самостійну творчу працю її автора і демонструє ступінь фундаментальності проведеного дослідження.

      Список використаної літератури складається згідно національного стандарту ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання».

        В наукових роботах використовують п’ять способів побудови бібліографічного списку: алфавітний, хронологічний, алфавітно- хронологічний, нумераційний та систематичний. Найчастіше використовується алфавітна  побудова списку опрацьованої літератури, при якій бібліографічні описи групуються в алфавітні ряди, тобто розташовуються за алфавітом, спочатку українською мовою або мовами з кириличною графікою, а потім – мовами з латинською графікою.

    Вибір способу побудови бібліографічного списку залежить від його призначення, кількості та характеру відображених в ньому документів, характеру відсилань і посилань та ін. Але при будь-якій побудові бібліографічного списку доцільно пронумерувати позиції списку, щоб використовувати порядкові номери для відсилання до них у тексті. Це особливо важливо, коли використовується конкретний матеріал.

       При необхідності, рекомендовано систематизувати та класифікувати всю літературу, використану при написанні наукової роботи, незалежно від вибраного способу розташування, у такій послідовності:

Законодавчі та нормативні документи, відповідно до рангової послідовності:

•  статистичні матеріали в хронологічній послідовності;
•  вітчизняна та іноземна література;
•  статті періодики;
•  спеціальні види нормативно-технічних документів, патентні документи тощо.

     Бібліографічним посиланням (посиланням на використане джерело) називається сукупність бібліографічних відомостей про твір, який цитується, згадується або розглядається у конкретному тексті документа, необхідних і достатніх для його загальної характеристики, ідентифікації та пошуку.

       Розрізняють посилання розширені і короткі (наприклад, для підрядкових приміток). Короткі посилання містять лише обов'язкові елементи (автор, заголовок, місце, рік видання, кількість сторінок або зазначена сторінка); розширені посилання – обов'язкові та факультативні елементи (колектив авторів, редколегія або відповідальний редактор, видавничі установи, назва видавництва, наявність ілюстрацій, бібліографії тощо).

       Спільно з бібліографічним списком вони дозволяють не лише визначити джерелознавчу базу досліджень, але й показати зв'язок нової публікації з попередньою, захистити авторські права та інтереси, боротися з плагіатом.